Мастильні матеріали, в тому числі їх складові – базові оливи, подолали досить довгий еволюційний шлях – від древніх примітивних мастил до сучасних інноваційних розробок. Історію мастильних матеріалів можна простежити від 3500 до н.е. – мастило використовували винахідливі шумери (жителі території сучасного південного Іраку). Є згадки про використання кедрових олій, тваринних жирів, рослинних олив і кам’яного мастила, також званого бітумом, яке отримували з «нафтових джерел», що просочувалися з землі. Всі ці мастила використовувалися для зменшення тертя коліс в колісницях, створення яких приписується шумерам.

Далі, вчені знайшли згадки використання олив єгиптянами близько 2500 р до н.е. Вважається, що єгиптяни використовували оливкову олію для саней, на яких вони тягли величезні брили пісковика для будівництва пірамід. Трон фараона був також змазаний оливковою олією, щоб полегшити його переміщення.

Протягом тисячоліть після цього було зроблено кілька інновацій в мастильних речовинах. Наприклад, в середині 18-го століття стало популярним використання китового жиру. Процвітаюча промислова революція мала потребу в усе більшому обсязі мастильних матеріалів, особливо для текстильних машин. У кашалотів був не тільки жир, який можна було обробити, крім цього, в їх головах є величезний отвір, що містить близько 2000 літрів маслянистого воску. Ця речовина залишається рідкою навіть при мінусових температурах. У нього додавали сірку для виробництва мастил, стійких до надзвичайно високого тиску і навантажень. Ще одним продуктом, який став популярним мастилом на початку 19-го століття, було сало, отримане з яловичого або свинячого жиру. Цей скромний матеріал став іскрою, яка запалила повстання сипаїв в 1857 році. Ходили чутки, що сало використовувалося для змазування патронів для нових гвинтівок індійської армії. Солдати повинні були відкусити кінці від патронів, щоб випустити порох, і, оскільки вони були покриті свинячим і коров’ячим жиром, це було образливо для мусульман і індусів. Це викликало масовий протест.

Талова олія (продукт обробки сірчаною кислотою сульфатного мила, що отримувався в якості побічного продукту при варінні целюлози сульфатним способом) також широко використовувалася до 1950-х років для змащування локомотивів і паровозів, завдяки її здатності до змащення та стійкості до вимивання. У 1859 році Едвін Дрейк пробурив першу нафтову свердловину в Тітусвіллі, штат Пенсильванія. З цього і почалася історія сучасних мастильних матеріалів.

Наступні 70 років, аж до 1930-х років, справедливо можна вважати періодом технічного прогресу. Саме тоді для змащення почали використовувати недорогі рідини на основі мінеральної оливи. Сиру нафту переробляли методом кип’ятіння, якість отриманої сировини все ще залишала бажати кращого. Лише на початку 1930-х років очистка розчинником, нарешті, дозволила отримати базові оливи, які були необхідні для постійно зростаючого попиту на автомобілі, хоча навіть при такому покращенні періоди заміни оливи часто становили менш ніж 1600 км. Якість базової оливи покращилася в період 1960-х років, коли було винайдене гідроочищення. Додавання водню до базової оливи при високих температурах і тисках в присутності каталізатора дозволило отримати стабільні мастила з більш тривалим терміном служби. В кінцевому підсумку, це призвело до подальшого поліпшення якості оливи за допомогою гідрокрекінгу і гідроізомеризації, які додатково видаляли домішки, особливо сірку, підвищували індекс в’язкості і забезпечували кращу плинність при низьких температурах.

Щоб класифікувати ці нові, різні рівні якості базових олив, які використовують для створення моторних олив, Американський інститут нафти в 1993 році створив свою систему класифікації груп базових олив. Перші три групи – це оливи, вироблені з сирої нафти. Група IV містить повністю синтетичні базові оливи з поліальфаолефінів. Ці синтетичні базові оливи виробляються методом синтезування. Вони мають більш широкий діапазон робочих температур ніж оливи з груп 1-3 і підходять для використання як в екстремально холодних умовах так і для високих температур. Група V – це всі інші базові оливи, включаючи силікон, фосфатний ефір, поліалкіленгліколь (PAG), поліефіри, біомастила і т.д. Ці базові оливи використовують в комплексі з іншими базовими оливами для поліпшення властивостей мастила.

На сьогоднішній день, саме ці групи базових олив, разом з різними комплексами добавок і присадок, створюють звичні нам моторні оливи та мастила, які використовуються всюди – від легкових автомобілів до аерокосмічної індустрії. А нові тенденції, серед яких збільшення обсягів електромобілів, задають вектор подальшого розвитку і прогресу галузі.